ЮНА ПРИНЦЕСА
В одному Маленькому Королівстві жила принцеса Перлинка. Батьки її, Король і Королева, дуже любили свою маленьку принцесу. Цілий день вони проводили на королівській роботі: танцювали на балах і веселилися в товаристві придворних дам і кавалерів, а маленька принцеса гуляла в околицях Великого королівського парку.
Перлинка любила Сонце, ніжне і лагідне, і часто гралася із сонячними зайчиками, які щоранку застрибували до неї на подушку, а опівдні ховалися в кольорових вітражах її спальні. Вона любила співати, і її голосок бринів, як дзвіночок, коли вона йшла берегом маленької тихої річки. Ця річка перетинала весь Королівський парк і бігла далеко в ліс.
— Ходімо за мною, і ти побачиш Великий світ, — шепотіла річка.
Але Перлинка була ще маленькою і не наважувалася вийти за ворота Королівського парку. Вона любила річку за її доброту, сонце — за тепло і ласку, дерева — за полудневу прохолоду. І всі любили її: і річка, і сонце, й дерева.
Минали роки. Маленька принцеса виросла. Настав день, коли Перлинці виповнилося шістнадцять років. Її сяйливі очі дарували людям світло, а від доторку її рук вони звільнялися від страждань.
ЗАСМУЧЕНИЙ ГЕРЦОГ
Одного разу дорогою, що пролягала через королівство, проїжджав молодий Герцог. Він побачив Перлинку і тієї ж миті закохався в неї.
«Вона буде моєю дружиною», — вирішив Герцог і поскакав до Короля й Королеви.
Король дуже здивувався, дізнавшись, що принцесі пора виходити заміж.
— Коли ж вона виросла? — здивовано вигукнув він.
— Всі діти колись виростають, — по-філософськи відповіла Королева. — Хай Перлинка слухає своє серце, а нам час, — додала вона і вирушила разом з Королем на Велике королівське полювання.
Перлинці було жаль Герцога, який дивися на неї закоханими очима, але її серце мовчало.
— Любий Герцоге, я не люблю Вас. І якщо ми одружимось, ми будемо нещасливі.
Герцог дуже засмутився. Він сердито тупнув ногою і поскакав конем далі від Маленького Королівства.
ЛИЦАР НА БІЛОМУ КОНІ
Інколи в замку на ночівлю зупинялися мандрівні лицарі. Кожен лицар приїжджав на своєму білому коні і обов’язково розповідав якусь дивовижну історію. Перлинка любила такі вечори. Вона слухала силу-силенну розповідей про Великий світ, і її уява вимальовувала заманливі картини, а в очах спалахували пустотливі вогники.
Одного вечора у двері замку постукав Одинокий Лицар. Він помирав від голоду і сходив кров’ю. У лісі на нього напали розбійники, і він дивом уцілів.
Перлинка допомогла лікарю перев’язати умираючому рани і багато днів і ночей відганяла демона смерті, який кружляв над головою Одинокого Лицаря.
— Врятуй мене, принцесо, — шепотів марячи Лицар.
— Я врятую тебе, — тихо відповідала Перлинка.
Минув місяць, Лицар одужав і почав збиратися в дорогу. Він так полюбив Перлинку, що не хотів розлучатися з нею.
— Я люблю тебе, люба принцесо, — сказав якось Лицар, — будь моєю дружиною! У мене є своє Королівство і ще у мене є незвичайна флейта.
І принц Христиан — саме так звали Одинокого Лицаря — дістав із дорожнього мішка свій скарб — чудесну флейту.
Як тільки-но принц почав грати, серце Перлинки затрепетало, забилося, як злякана пташка, і вона відразу покохала Принца.
ПОДАРУНОК КОРОЛЯ І КОРОЛЕВИ
Батько принцеси заплескав у долоні від радості, дзінавшися, що Перлинка закохалася. Він відкрив свою мисливську сумку, дістав звідти шкіряну торбинку і простягнув її дочці.
— Я подарую до твого весілля намисто з перлин. Його заповідала мені моя мати.
Король ніжно поцілував дочку і поклав в її руку шкіряну торбинку з намистом.
— А я подарую тобі ось цей гребінець, — сказала Королева, урочисто вручаючи Перлинці напівкруглий гребінець для розчісування волосся, схожий на маленький золотий бантик. — Він дістався мені від старої няньки, яка була справжньою чарівницею! Еге ж, справжньою чарівницею! — навіщось суворо повторила Королева, хоч ніхто й не збирався їй заперечувати.
Потім вона нахилилися до самісінького вуха маленької принцеси і щось прошепотіла. Перлинка радісно кивнула і сховала гребінець, схожий на золотий бантик, до шкіряної торбинки, де вже лежало подароване батьком намисто. Вона поцілувала батьків, і принц Христиан помчав Перлинку на своєму коні далеко-далеко від Маленького Королівства.
ЩАСТЯ ПРИНЦЕСИ
Подорож до королівства принца Христиана була довгою. Дорогою принц грав на флейті, а Перлинка із захопленням дивилася на нього закоханими очима. Сяйво її чудесних очей проникало в самісіньке серце принца, породжуючи в ньому нові мелодії. Люди плескали в долоні принцу Христиану, вони були в захопленні від його музики. Вечорами втомлений, але щасливий принц засинав, схиливши голову на коліна принцеси Перлинки. А вона довго не могла заснути і все гадала: «Яке це щастя — бути поряд з коханим».
ПІДСТУПИ КОРОЛЕВИ НАГОРИ
Настав день, коли принц разом з Перлинкою під’їхали до воріт його родового замку. Названа мати принца, королева Нагора, навіть слухати не захотіла про одруження Христіана з Перлинкою. Вона обрала йому за дружину іншу наречену. Похмуру герцогиню Унію, двоюрідну сестру принца, яка співала противним скрипучим голосом і в усьому намагалася догодити Королеві.
Принц Христиан вирішив зачекати з весіллям і відвіз Перлинку у лісовий будиночок біля річки. Щовечора він приходив сюди до принцеси і розповідав, як йому погано живеться без неї. Інколи він навіть плакав, і Перлинка потім знаходила на подушці сльозинки, які перетворилися на намистинки. А коли вона лишалась одна, намистинки-сльозинки нашіптували їй історії про щасливі дні, проведені разом з принцом.
ЗАРУЧИНИ ПРИНЦА
Одного вечора принц Христиан не прийшов. Дув холодний вітер. Річка, що протікала поряд з будиночком Перлинки, вирувала. Принцеса, загорнувшися в плащ, вийшла з дому. Вона вирішила пробратися до палацу, щоб хоч краєчком ока подивитися на коханого.
Те, що вона побачила, привело її в розпач. Принц і його нова наречена танцювали в залитій сяйвом залі. Багато гостей з’їхалося привітати принца і його майбутню дружину із заручинами.
Перлинка стояла, притулившися до шибки, і не помічала холодних поривів вітру. Її плащ понесло вітром, але вона лишилася стояти, міцно стискаючи в руці торбинку з подарунками до свого весілля.
Ось принц Христиан почав грати. Його чарівна флейта заспівала мелодію кохання, і серце Перлинки заплакало з горя. Відвернувшися від вікна, принцеса побігла назад до лісу. Вітер підхопив її і поніс в самісіньку гущавину. Несподівано музика обірвалась. Принц похитнувся і випустив флейту в руки здивованої королеви Нагори.
НОВА СУКНЯ ПРИНЦЕСИ
Настав ранок. Перлинка прокинулася на березі річки. Її ноги і руки кровоточили, одяг перетворився на лахміття, а від будиночка лишились одні руїни.
Принцеса увійшла в прохолодну воду, промила свої рани і, коли вийшла з води, не найшла старого лахміття. Біля самого берега на великому листку водяної лілії лежала нова сукня, а поряд стояли дивні черевички. До такої красивої сукні не вистачало лише прикрас. Принцеса розв’язала шкіряну торбинку і дістала батьків подарунок — намисто з перлинок.
ЖИТЕЛІ СОФІТАМІЇ
Тільки-но Перлинка одягла намисто, як тієї ж миті опинилася біля воріт незнайомого міста. Вона увійшла у ворота і побачила білі, блакитні, рожеві будинки, зелені лужки і казкові дерева, що прикрашали вулиці незнайомого міста.
Порівнявшися з маленьким озером, в якому плавали золоті рибки, вона помітила базарну площу, де торговці пропонували покупцям дивовижні фрукти. Та найдивовижнішими в місті були люди. Зустрічаючи Перлинку, вони кланялися і радісно вітали її «Здрастуйте, Ваша Величність!».
ДИВО-ГУСЛІ
За базарною площею височів мармуровий палац із різьбленими башточками і білими колонами. Біля входу в палац стояли два вартові, а на маленькому підвищенні лежали гуслі. Не встигла Перлинка порівнятися з ними, як почула пісню:
Юній принцесі доброго ранку!
Ти королевою житимеш в замку.
Будеш ти мудра і добра царівна —
В тебе на шиї намисто чарівне.
Гуслі продовжували співати, вартові стояли «струнко», а поряд з принцесою з’явився пан літнього віку.
ГОЛОВНИЙ МІНІСТР СОФІТАМІЇ
— Радий вітати Вас, наша юна королево. Я — головний міністр цієї країни — Шен. — Підстаркуватий пан низько поклонився.
— Ви помиляєтесь, шановний пане міністре! — збентежилась Перлинка. Я зовсім не ваша королева…
— У стародавній книзі Софітамії записано: «Якось, коли сонце високо підніметься над містом, біля воріт королівства з’явиться юна принцеса з намистом із перлин на шиї. Привітайте її, як свою королеву». Відтоді кожен хлопчисько тільки й мріє першим зустріти майбутню королеву.
Тут тільки Перлинка помітила, що і на прапорі біля воріт, і на мармуровій облямівці двірцевого фонтану, і навіть на шоломах вартових було зображено намисто, таке самісіньке, як і в неї на шиї.
— Колись давно Софітамією правив мудрий король, і була в нього дочка — прекрасна принцеса. Злий чаклун викрав принцесу і поніс її далеко-далеко від нашого королівства. На шиї в юної спадкоємиці лишилося намисто із перлин. Король від горя помер, а країною почали правити міністри — в очікуванні повернення королеви. Але якщо Ви маєте сумнів щодо справжності намиста, — Шен знову низько поклонився, — ми можемо це легко перевірити. Для цього Вам треба буде пройти маленьке випробування.
— Так, так. Я маю сумнів, — закивала головою Перлинка.
І міністр Шен повів принцесу до тронної зали мармурового палацу.
ЗОЛОТИЙ ТРОН
— Та, якій суджено стати нашою королевою, має сісти на золотий трон, — урочисто промовив міністр Софітамії Шен.
Він відчинив двері до святково прибраної зали, в центрі якої стояв величний золотий престол. Це було місце, де під час урочистих прийомів сиділи королі і королеви.
— Якщо намисто виявиться підробкою, то його власниця не зможе навіть наблизитися до трону. І тоді вартові Софітамії виставлять на посміховище її за ворота королівства, — додав Шен, кланяючись принцесі.
— Я згідна, — відповіла Перлинка і, не роздумуючи, підійшла і сіла на золотий трон.
МУДРА КОРОЛЕВА
Ви, звичайно, здогадались, що намисто було справжнім, і Перлинку тут же оголосили правителькою Софітамії.
— Слухайте всі! — гукали оповісники, — в нашому королівстві тепер є королева!
Перлинка виявилась мудрою і доброю правителькою, і жителі Софітамії не могли натішитися її правлінням.
Але інколи вечорами Перлинці ставало сумно. Тоді вона розв’язувала шкіряну торбинку, де лежав золотий гребінець, що нагадував за формою бантик, діставала намистинки-сльозинки і згадувала принца Христиана. Вона вже знала, що після тієї ночі, коли принц Христиан танцював на балу з огидною Унією, він кудись зник. Його ніхто не бачив ні в палаці, ні в Королівстві. Подейкували, що вранці принц пішов із замку разом з флейтою і портретом принцеси Перлинки.
Від цих розмов юна королева ставала ще сумнішою.
ТАЄМНА ЗБРОЯ
У кожній чарівній країні обов’язково має бути таємна зброя від ворогів. У Софітамії цією зброєю були дві речі: невидима сітка і чарівний шолом. Чарівний шолом робив свого господаря сміливим, і він ставав непереможним, а невидима сітка помагала заплутати ворогів.
Лиш королева Софітамії та ще міністр Шен знали, де зберігається таємна зброя країни.
І хоч ніхто не погрожував жителям Софітамії, Перлинка нікому-нікому не розповідала про Сховище чарівних предметів.
СВЯТКОВІ ТУРНІРИ
Раз на місяць в Софітамії відбувалися святкові турніри, на які з’їжджалися лицарі і прекрасні дами з сусідніх держав.
Лицарі мріяли сподобатися Перлинці і одружитися з нею. Вони билися списами, мечами, намагаючись справити гарне враження на принцесу. Після завершення турніру найсміливішому мудра королева вручала приз — букети ніжних фіалок. Лицар притискував букет до губів і заплющував від щастя очі. А Перлинка у кожному войовничому лицарі сподівалася впізнати принца Христиана.
ЗАЗДРОЩІ НАГОРИ
Королева Нагора всім заздрила. Вона заздрила красі юних фрейлін, спритності придворних кавалерів, мудрості королівського звіздаря, рожевим щічкам кухарчиної доньки, силі сільського дроворуба.
Вона тільки те й робила, що заздрила й заздрила. Од злості й заздрощів вона зробилася худою і жовтою, як кірка висохлого апельсина. Її піддані терпляче зносили і злість, і заздрощі королеви Нагори. Потай вони сподівалися, що колись, коли принц Христиан одружиться, в них з’явиться нова королева, добра і мудра. Щоправда, буде це нескоро — принц Христиан кудись зник, і коли вернеться — ніхто не знав.
ХИТРА УНІЯ
Герцогиня Унія дуже засмутилася через те, що заміжжя не відбулося. Вона не любила принца Христиана, але дуже сподівалася, що після весілля стане королевою. Адже саме це їй пообіцяла названа мати принца, королева Нагора.
Коли Унія дізналася, що принц зник, захопивши портрет таємничої незнайомки, то здогадалася, що в неї є суперниця. І хоч королева Нагора ніколи не розповідала їй про Перлинку, Унія зненавиділа юну претендентку на серце принца і поклялася їй відімстити.
Таємні агенти Унії, як хитрі лиси, нишпорили по сусідніх королівствах, намагаючись найти принца Христиана і його любиму принцесу.
І от одного разу агенти Унії доповіли їй, що в країні Софітамії з’явилася та, яка дуже подобається принцу Христиану: королева Перлинка. Нова королева мудро править країною і ніколи не знімає з шиї намисто із перлин.
Переодягнувшися циганкою, Унія вирушила в далеку подорож, аби самій глянути на нову королеву.
ЖАДІБНИЙ КРІТ
Серед жителів Софітамії жив далекий родич Унії — жадібний торговець Кріт. Він тільки те й робив, що підраховував свої прибутки від продажу лимонаду. А так, як в Софітамії влітку було спекотно, то жителі країни купували дуже багато лимонаду. Кріт все багатів і багатів. Але йому все одно було цього мало.
Унія знала про жадібність Кріта і вирішила з цього скористатися. Вона пообіцяла йому найкращий коштовний камінь зі своєї колекції і посаду найголовнішого торговця лимонадом у королівстві, якщо він допоможе їй покінчити з королевою Перлинкою.
ПІДСТУПНИЙ ПЛАН УНІЇ
План Унії був простим. Подружившись з королевою, викрасти символ королівської влади — намисто з перлин. А потім, захопивши владу, стати правителькою Софітамії.
— Але, щоб стати королевою, треба пройти випробування: сісти на золотий трон! — вигукнув трохи зляканий таємними задумами своєї далекої родички Кріт. — А сісти на трон може лиш справжня володарка намиста з перлин!
— Випробування? Яка дурниця! — пирхнула противним голосом Унія. — Ти замовиш у майстра, який виготовляє стільці, новий трон. Ми підмінимо старий трон на новий, виготовлений з дерева і покритий золотою фарбою.
— А міністр Шен?
— Не турбуйся, Шен на той час сидітиме у в’язничному підвалі або взагалі опиниться на пустирі за стінами королівства.
ФАЛЬШИВИЙ ДРУГ
Друзі бувають різні. Справжні — ті, хто готовий заради друга йти на все, навіть на неприємності. І фальшиві — ті, хто прикидаються справжніми і більше всього на світі хочуть від друга щось отримати для себе. Намисто, наприклад. Унія була фальшивим другом, який вирішив прикинутися справжнім.
Підмовивши Кріта, вона під виглядом циганки проникла до королівського парку, де вечорами любила гуляти Перлинка.
— Ой, люба королево, ви, певно, не знаєте, що я ваш друг і прийшла сюди, щоб помогти вам, — солодкуватим голосом засокотіла Унія. — Я відчуваю велику печаль вашого серця і величезну небезпеку, що нависла над вашим королівством.
У циганській хустці Унію неможливо було впізнати. Та й бачила Перлинка її лише раз, через вікно, коли герцогиня Унія танцювала з принцом Христианом.
— Я можу багато розповісти про таємних ворогів Вашої Величності, — продовжувала говорити удавана циганка Унія. — Але для цього я повинна одягнути собі на шию Ваше намисто з перлин.
Перлинка не хотіла віддавати намисто, але Унія все наполягала і наполягала.
— Тільки так я зможу побачити майбутнє і розповісти вам страшну таємницю, стосовно принца Христиана, — торохтіла вона.
Почувши ім’я коханого, юна королева зняла намисто і віддала його Унії.
ВИКРАДЕННЯ НАМИСТА
Одягнувши собі на шию намисто, Унія кинула Перлинці до ніг циганську хустку і розреготалась:
— Я й не думала, що Вас так легко обдурити, Ваша Величність.
Вона зробила удаваний реверанс і люто заверещала:
— Негайно забирайтеся геть з мого королівського парку, а то я покличу варту!
Потім вона урочисто попрямувала до палацу, навіть не глянувши в бік враженої її підступністю Перлинки.
БЕЗВИХІДНЕ СТАНОВИЩЕ
Опинившися без намиста, принцеса дуже засмутилася. Але тут же вона згадала про дарунок своєї матері. Золотий гребінець у формі бантика так і лишився лежати насподі шкіряної торбинки. Вручаючи гребінець Перлинці, Королева сказала їй: «Коли ти опинишся в безвихідному становищі, розчеши гребінцем волосся, і ти тут же станеш…» далі Королева щось прошепотіла їй на вухо. Перлинка не зовсім зрозуміла, що, але зараз у неї було безвихідне становище, і вона зважилась.
Діставши золотого гребінця, принцеса провела ним по волоссю і… обернулася на кішечку, гарненьку, пухнасту, з золотим бантиком на голівці.
ПРАВДИВІ ГУСЛІ
Гуслі могли говорити тільки правду. Побачивши герцогиню Унію, вони заспівали:
Унія перли на шию наділа —
Троном підступно заволоділа:
Вкрала вона у Перлинки намисто, —
В Унії, знаємо, совість не чиста…
Унія не очікувала такого зухвальства і наказала викинути гуслі за міські ворота.
Заволодівши намистом, Унія вчинила так, як і обіцяла: замінила золотий трон дерев’яним і призначила свого кузена головним продавцем лимонаду Софітамії.
Звичайно, королівські піддані відразу ж помітили підміну. Та що вони могли вдіяти? Намисто з перлин було на шиї в герцогині Унії, а їхня любима королева кудись зникла.
ДРУЗІ ПО НЕЩАСТЮ
Міністр Шен потер забите коліно і озирнувся навсібіч. За воротами міста, куди його виштовхала варта нової королеви, було безлюдно. На узбіччі дороги лежали гуслі. Поряд з ними сиділа гарненька кішечка з золотим бантиком на голівці.
Шен погладив пухнасту спинку, кішечка лизнула його забите коліно і раптом промовила:
— Не журіться, пане міністр. Ми обов’язково визволимо Софітамію від герцогині і її підступних помічників.
— Ви мені когось нагадуєте, шановно кішечко, — уважно розглядаючи свою розрадницю, сказав міністр.
Кішечка провела лапкою по шерстці, золотий бантик зісковзнув на землю, і перед міністром Шеном постала Перлинка.
— Я маю розказати вам про те, що сталося в королівському парку, — вимовила вона і розповіла своєму міністру про підступність Унії.
Трохи заспокоївшись, Шен вигукнув:
— Щоб справитись з хитрою Унією, нам знадобиться таємна зброя Софітамії! Тільки як пробратися до палацу, Ваша Величносте?
- Це дуже просто, пане міністр, — відповіла Перлинка і поділилася своїм планом.
СМІЛИВИЙ ПЛАН КОРОЛЕВИ
— Через три дні вартові відчинять міську браму, і юрба лицарів порине на двірцеву площу. Разом з ними увійдемо й ми, — казала вона Шену.
— Агенти Унії ніколи не пропустять до палацу королеву Перлинку, а от літнього пана з кішечкою на руках — ні в чому не запідозрять. Ви скажете вартовим, що кішечка — подарунок для королеви Унії. Пробравшися до Сховища, ви, пане, міністр, заберете чарівні предмети, і Софітамія буде врятована.
СУМНІ ЗАКОНИ
Багато лицарів з’їхалось до Софітамії помірятися силами. Але жителі країни були нерадісними. Вони сумували за попередньою королевою. Без Перлинки в країні все змінилося. Щодня Унія видавала закони і вводила штрафи, котрі зовсім не подобались її підданим.
Напередодні турніру Унія вигадала новий закон.
— Слухайте всі! — вигукував оповісник на ринковій площі, — указом королеви усім жителям Софітамії забороняється сміятися. Той, хто порушить закон, заплатить великий штраф!
Від страху жителі поховалися по своїх домівках. Вони були так налякані, що перестали усміхатися одне одному. Навіть мами, цілуючи своїх малюків, прикривали долоньками їхні усміхнені ротики.
ПЕРЕМОЖЕЦЬ ТУРНІРУ
Настав ранок святкового турніру. Юрба лицарів зі своїми зброєносцями і почтом ринула на двірцеву площу. Був серед них і принц Христиан. За час подорожі він бачив багато принцес. Добрих і не дуже, красивих і поганеньких, веселих і примхливих. Але Перлинки з-поміж них не було. Він прибув до Софітамії з надією, що нова правителька країни — і є його кохана принцеса.
Принц змагався, як лев, і переміг всіх лицарів. Схиливши голову, він ждав, коли отримає заповітний приз — букетик фіалок — з рук правительки Софітамії. Яким же було його розчарування, коли замість лагідної принцеси до нього з королівської трибуни зійшла Унія. Вона тримала в руках пухнасту кішечку, яку подарував їй напередодні якийсь дідуган.
Підійшовши до принца, Унія подивилася на нього з такою ненавистю, що принц Христиан позадкував.
— Ви віддали перевагу любові знатної герцогині товариству якоїсь провінціалки! Тепер ви зможете гідно оцінити мою щедрість.
— Іменем королеви! Покарати на смерть принца Христиана.
ЧАРІВНИЙ ШОЛОМ І ЗОЛОТА СІТКА
У той час, коли принц Христиан перемагав лицарів на турнірі, а кішечка з золотим бантиком на голівці ще перебувала в руках Унії, правитель Шен благополучно обминув варту і увійшов до Сховища чарівних предметів. Золотий шолом і чарівна сітка були на місці.
«Я завжди знав, що дуже мудро нікому не розповідати про потайні сховища держави», — подумав він і, взявши чарівні предмети, заквапився на двірцеву площу.
НЕСПОДІВАНЕ ПЕРЕТВОРЕННЯ
— Скарати на смерть принца Христиана! — прокричала Унія.
Вона злісно подивилася на принца і вже зібралась залишити двірцеву площу, але тут сталося те, на що ніхто не очікував. Кішечка, яку Унія тримала на руках, сплигнула на землю і обернулася на Перлинку.
— Я більше не дозволю вам чинити зло і ображати жителів моєї країни! — рішуче заявила Перлинка королеві-самозванці.
Від несподіванки Унія ухопилася за шию, щоб помацати символ влади — намисто з перлин. Але зробила вона це так незграбно, що нитка, на якій трималися перлинки, розірвалась і впала до ніг справжньої королеви Софітамії.
Отямившись, Унія затупотіла ногами, замахала руками, показуючи варті на Перлинку. Але слова начеб застрягли в горлі, і всі довкола чули тільки її сердите бурмотіння.
— Так буває з тими, хто хитрістю чи обманом намагається дорватися до влади. Кожна країна заслуговує на свою королеву! Наша Королева — Перлинка — добра і смілива!
Це сказав міністр Шен. Він встиг вчасно. На його голові був одягнутий золотий шолом, а позаду нього, заплутані чарівною сіткою, знемагали помічники Унії.
ЩАСЛИВИЙ КІНЕЦЬ
Перлинка нагнулася і підняла намисто, що впало до її ніг. Що тут почалось!
Всі учасники турніру голосно закричали «Ура!». Вартові почали підкидати свої шоломи вгору. А жителі Софітамії, не боячись, дарувати одне одному радісні усмішки.
А що ж принц Христиан? Він поцілував Перлинці руку і урочисто сказав:
— Тільки втративши Вас, моя любо принцесо, я зрозумів, що нема в цьому світі нічого дорожчого за любов. І якщо людина не цінує тих, хто її любить, — настане день, коли її серце заплаче від самітності. Так плакало без вас і моє серце. Чи зможете Ви вибачити мені, Ваша Величність?
Звичайно, Перлинка пробачила принцу. Вона знала: кожен, навіть найсміливіший принц, інколи робить помилки. Головне — навчитися їх визнавати. Принц Христиан цьому навчився.
А далі було весілля, на яке зібралися піддані усіх трьох королівств. Були там і батьки Перлинки, Король і Королева Маленького Королівства, і названа мати принца Христиана королева Нагора. А от Унії серед гостей не було. Варта вигнала її разом з почтом за ворота Софітамії.
Зло було покарано. А добро поселилося в кожному люблячому серці і наповнило його надією і радістю.
Переклад з російської Данила КОНОНЕНКА
Литературная страница Лидии Огурцовой 